Відтік капіталу в кишенях: парадокс витрат українців за кордоном
Поки країна очікує чергові кредити від міжнародних партнерів, українці витрачають мільярди доларів за межами країни з власних банківських рахунків. Свіжа статистика платіжного балансу НБУ показує масштаб цього явища: лише за перший квартал 2026 року громадяни України витратили за кордоном $2,77 млрд.
Ця цифра виглядає особливо показово в порівнянні з обсягами міжнародної фінансової допомоги. Наприклад, $2,77 млрд — це майже вдвічі більше, ніж один із останніх траншів МВФ на рівні близько $1,5 млрд. Тобто паралельно з тим, як держава веде складні перемовини за кожен долар зовнішнього фінансування, значний обсяг споживчого попиту фактично переноситься за межі країни.
Важливо розуміти: мова йде не про класичний «відтік капіталу» у вигляді інвестицій чи виведення коштів в офшори. Це передусім витрати українців за кордоном — значною мірою вимушені, з огляду на перебування мільйонів громадян за межами країни. Саме тому коректніше говорити про відтік споживчого попиту, який раніше працював усередині української економіки.
Структура цих витрат залишається доволі прагматичною та відображає базові потреби. Найбільшу частку займає оплата житла (оренда та супутні витрати), значні обсяги припадають на продукти харчування та покупки в супермаркетах, суттєві витрати також формують заклади громадського харчування, ліки та одяг. При цьому окремі категорії можуть перетинатися, оскільки частина витрат враховується в різних сегментах споживання.
З макроекономічної точки зору ми спостерігаємо стійку трансформацію: гроші, які раніше забезпечували обороти українського бізнесу, сьогодні працюють в економіках інших країн — передусім Польщі, Німеччини та інших держав ЄС, де перебуває значна частина українців. Це означає недоотримані доходи для внутрішнього ринку, втрату частини податкової бази та додатковий тиск на платіжний баланс.
Водночас цей процес має інерційний характер. Поки мільйони українців фізично залишаються за кордоном, цей потік витрат неможливо швидко розвернути. Більше того, з часом формується ефект закріплення: люди інтегруються в нові економіки, знаходять роботу, звикають до нової структури споживання. Чи повернуться вони в Україну після війни — відкрите питання.
У підсумку ми отримуємо парадоксальну ситуацію: держава залучає зовнішні ресурси для підтримки економіки, але значна частина внутрішнього споживчого попиту вже працює за її межами. І показник у $2,77 млрд за квартал є не просто статистикою, а важливим індикатором масштабів цієї втрати економічної активності, яку буде складно компенсувати навіть після завершення війни.
Джерело: OnlyBanks у Telegram.