Чому насправді українські банки розкупають і як росіяни намагаються повернути собі націоналізований Сенс Банк
Українські банки всім цікаві, їх ходко розбирають – новий наратив Нацбанку. По ходу не забувають прославляти в цьому контексті свій «геній» і внесок державного регулювання. Призначену під час війни директорку департаменту ліцензування НБУ Дар’ю Софіну намагаються зробити амбасадором цього піару щодо покупок/продажів (M&A), аби якнайкраще славила недолугого регулятора.
Ця панянка не нюхала реального банкінгу та фінансового ринку (тяжіє до юриспруденції, як і голова НБУ Пишний), і сама в цю казочку може згодом повірити, хоч би якою дитячою та поверховою вона не була.
Попри те, що лише замовні автори й дубоголові нацбанківці не помічають ключові фактори, що нині рухають поточними продажами банків у воюючій країні:
• Банки готові скуповувати за копійки. Таку можливість надає Фонд гарантування вкладів фізосіб, коли перепродає структури, які Нацбанк визнав неплатоспроможними й вивів з ринку. Чи банк помре, чи його віддадуть у кращі руки за копійки. На це погодилися естонська фінансова група Iute, що забрала збанкрутілий РВС Банк, та польська фінтех-компанія ZEN, яка підібрала згаслий PINbank. Трохи іншим шляхом пішли з націоналізованим Мотор-Банком, який колись належав В’ячеславу Богуслаєву (перебуває в СІЗО за підозрою у співпраці з РФ): випатрали й віддали активи невеличкому Асвіо Банку, а цього тижня відкликали ліцензію та поставили на ліквідацію. Тепер позичальникам доведеться поклопотатися, щоб перевести свої зобов’язання в нову структуру.
• Банки купують, бо не можуть вивести дивіденди на батьківщину. Так вимушені чинити закордонні акціонери, як це відбулося з французьким Crédit Agricole, який нещодавно придбав невеличкий банк «Львів». Через численні заборони й обмеження нашого Нацбанку щодо виведення капіталу під час війни в іноземців небагатий вибір: чи придбати за адекватною ціною інший банк і злити його зі своїм українським Креді Агріколь Банком (збільшивши активи та клієнтську базу), чи вкладатися в наші держоблігації (ОВДП). Інших адекватних інструментів для інвестування, коли гроші опинилися у «в’язниці» в Україні, просто немає.
Це можна назвати вимушеними M&A, а не повноцінно ринковими. Врешті-решт гравці рівня американського JPMorgan Chase, британського HSBC чи швейцарського UBS навіть не дивляться в бік України, які б казочки про привабливість українського ринку не розповідала паняночка Софіна.
Зате про збільшення свого впливу на наш фінансовий ринок мріє «Нова пошта», яка поки що має лише фінансову компанію, але мріє про банк. Розповідають, як член її наглядової ради Тарас Кириченко, який свого часу «прославився» роками збиткової роботи на чолі Правекс-Банку, вже оббігав увесь Нацбанк задля цього.
А ще в Україну дуже хоче повернутися Михайло Фрідман з РФ, що до великої війни був співвласником Альфа-Банку, який було націоналізовано й перейменовано на Сенс Банк. Намагається повернути Сенс Банк дуже активно.
Фрідман силкується всіх перемудрувати: здійснити купівлю Сенс Банку руками мобільного оператора «Київстар», якого цей же росіянин контролює через західні компанії-прокладки. Зробити вигляд, що там немає російських коренів, ніби всі дурники й нічого не розуміють. Уже кілька разів ходив із цим планом до Нацбанку й обіцяв неабияку винагороду за сприяння.
Хоча всі розуміють, що якщо така угода відбудеться, то це буде відкрита зрада та сприяння ворогу – саме за такою статтею треба буде притягати до відповідальності не тільки Дар’ю Софіну, але й членів правління Нацбанку разом із головою Андрієм Пишним, якщо такий продаж узгодять. Державна зрада й оперативне ув’язнення, щоб не встигли втекти за кордон, як інші нацбанківські голови-мігранти.
Джерело: OnlyBanks у Telegram.